Про себе

Ось вже 38 років, як я займаюся тим, що освічую, наставляю й водночас зберігаю свій оптимізм у такому мінливому середовищі. За ці роки навколо мене змінювалося геть усе – хіба що не обертали Землю в інший бік. Географія навколо мене змінювалася з неабиякою фантазією, а звідси – і назви вулиць, мій навчальний заклад, і навіть те, як до мене зверталися (від "громадянине товаришу!" до "шановний пане!").

Інструкції змінювалося так часто, що я почав помічати закономірності: щойно почнеш розуміти одні вимоги – як їх швидко змінюють на інші. То нас закликали працювати "за покликом серця", потім – "згідно з інструкцією", ще через рік "від душі, але з дотриманням норм". Іноді ці зміни були вимогами часу, і цілком оправдані, а іноді... виникало запитання: "Навіщо??? Чи так погано було те, що було???" Але тримаюся) – не тому, що незмінний, а тому, що добре знаю: світом керує циклічність. Може, через кілька рочків у освіті щось повернеться до рівня хоча б адекватного.

Чесно кажучи, я побачив так багато змін, що в якийсь момент почав шукати новий підхід у самому собі: а може, навчити можна і без жорстких вимог? А може, краще дати учневі зрозуміти, що цей світ потребує не просто знань, а людини, яка вміє думати?

І, зрештою, коли підсумовуєш усе це, то приходиш до того самого висновку, як і раніше: "маємо, що маємо". Ця фраза – не просто обережне зауваження на адресу всіх змін, що на нас звалилася, але й певний оптимістичний висновок. Бо поки що, з усіма реформами й новими концепціями, справи йдуть своїм незмінним шляхом...